СОЦІУМ РАДЯНСЬКОГО КИЄВА У ПРОСТОРАХ ПАМ’ЯТІ (О. ІЛЬЧЕНКО “ЗБИРАЧІ ТУМАНІВ”, С. БАТУРИН “ШИЗҐАРА”)

Анотація

У статті розглядаються особливості художнього зображення соціального середовища радянського Києва у творах Олеся Ільченка “Збирачі туманів” і Сергія Батурина “Шизґара”. На основі літературознавчого дискурсу про “місця пам’яті” охарактеризовано топос Києва і людей у ньому; виявлено ідеї авторів-ровесників у реконструкції пам’яті; обґрунтовано роль засобів ліричного, комічного і драматичного для викриття радянськості. Місця пам’яті розглядаються у площині ретрочасу, яка наповнюється матеріальним − ландшафтом (з будівлями, вулицями, площами, парками, транспортом, водоймами) та ідеальним − соціумом (з ідеями, цінностями, думками, особистими, родинними, професійними відносинами, колективними справами, культурою, мистецтвом, традиціями, сферою послуг тощо). Сказано про те, що автори книг орієнтуються на локації, пов’язані з їхніми дитинством та юністю. Це викликає найщиріші відчуття і зізнання. У книгах Олеся Ільченка “Збирачі туманів” та Сергія Батурина “Шизґара” Київ як столиця Української Радянської Республіки представлений міською повсякденністю. Це дає змогу показати сутність “совкового” побуту, коли людина живе так, щоб терпіти, а не отримувати задоволення. Звертається увага на ідейне зображення місцевості з промовистими деталями. Інтер’єр помешкань старої інтелігенції Олесь Ільченко показує місця формування мислячої молоді в умовах тотального контролю. Проаналізовано майстерність автора в художньо-документальному зображенні київських вулиць, будинків, парків, монументальних споруд. У художньому баченні світу Сергія Батурина радянський соціум представлений столичною молоддю, яка прагне внутрішньої свободи, хоч і зростає в умовах зашореного контролю. Охарактеризовано місця подій, де формуються близькі стосунки хлопців і дівчат. У творах Олеся Ільченка і Сергія Батурина емоції та відчуття опираються на візуальні маркери, тісно пов’язані з пережитим. Часопростір радянського минулого в обох авторів наповнений ліризмом, іронією, карикатурністю, сарказмом. Зображення пам’ятних місць Києва активує асоціації, які, трансформуючись у часовому потоці, відкривають істини, важливі для осмислення сьогодення.