СМЕРТЬ ЯК НЕСПІЗНАНИЙ ДОСВІД (“L’EXPÉRIENCE INEPROUVÉE”). ВАРІАНТ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО

Анотація

Стаття – спроба прочитати одну із найвиразніших апорійних конструкцій в сучасному просторі перетину літератури й філософії: досвід смерті, що залишився не прожитим. Теоретична основа дослідження – філософія Жака Дерріда, який не тільки спостеріг її у сучасника Моріса Бланшо, але й передбачав можливість її вияву при перепрочитанні складних текстів минулого, перш за все Фрідріха Ніцше, з яким пов’язував “деконструкцію до деконструкції” неспізнаного досвіду смерті. У вітчизняній науці загадка не спізнаної смерті досі не стала предметом уваги. Як і рідкісний текст, що торкається цієї проблеми: кіносценарій прихильника німецького філософа Ю. Яновського “Бородаті мисливці знаходять молодість!” (1929), структурований подією страти юнака-червонарма, що залишається жити чи то з волі випадку, чи то внаслідок приступного втаємниченим уміння керувати волею до життя перед смертю, яку усвідомлює як необхідність та неминучість. Неспізнаний досвід смерті в кіносценарії досліджується в окільний спосіб: як реакція на вмирання “великого німого”, співвідносна з бажанням використати цю подію за “образ-час” (Ж. Дельоз), поданий за законами привидології, де живі потребують присутності неприсутніх, навіть померлих, справді важливих, але не приступних розумінню, розрізнення яких можливе на рівні “образу-руху” (Ж. Дельоз). За цих обставин парадокс “смерті без смерті”, який є і філіацією досвіду “приреченого на смерть”, і його перевертанням, вмотивований тріумфом формалізму в час Яновського, звідки “остранєніє” кожного топосу із простору “смерті без смерті”: корабля, моря, острова, печери тощо. Винятковим моментом визнано розповідь порятованого про власну смерть, яка не стала реальністю, так що автобіографія героя кваліфікується як автотанатографія. Механізм перетворення виправданий мовою кіно, експансія якої у текст безсумнівна (насамперед “крупний план”, що виконує подвійну роль: виокремлення найбільш важливого та його референцію у вимірі психоаналізу). Шибеницю окреслено як центр події, в якій можливе неможливе: механізм смерті з надзвичайною амплітудою розмаху структурує аналогічний семантичний простір, підвладний логіці “підвішеності” Дерріда. Слово “шибеник”, висунуте, за деконструктивними процедурами, у простір звичних омонімічних відношень, дістає, згідно з французьким jeu (гра), доповнення у значенні “молодий”. Звідси висновок, що ситуація неспізнаного досвіду смерті в Яновського є не так описом незносних переживань приреченого, як джерелом нездоланної рішучості розгадування вражених нею глядача чи філософа.