“Красиве і корисне”: від шумерів – дотепер

Анотація

Першу писемну фіксацію антиномії красивого і корисного знаходимо в шумерській цивілізації, понад 45 століть тому. Автор статті вважає цю згадку й першим письмово зафіксованим порушенням одного з основних законів логіки, а також найдавнішою та досі найживучішою оманою людства. Понад 20 століть по тому Сократ образно увиразнює подібну антиномію та намагається гармонізувати її на основі третього поняття – моральності. Це узгоджується також з античною ідеєю калокагатії. Але красу речей, природи і душі античність не пов’язує з духовним абсолютом, самокатуванням і покорою. Таке переакцентування з’являється у християнському світогляді. Що ж до тлумачення прекрасного як безкорисливого, незацікавленого, позаегоїстичного споглядання, то зринає воно і в буддистському світосприйнятті (Шанкара, ІХ ст.), і в доктрині І. Канта (ХVІІІ ст.), а далі, на теренах України, – і у філософії та художній творчості Г. Сковороди, П. Тичини, Юрія Клена, інших неокласиків, зокрема М. Рильського, словосполуку з вірша якого “Троянди й виноград” винесено в назву статті. Розмірковуючи про особливості світоглядної концепції Г. Сковороди, автор полемічно заперечує також заміну в перекладі Валерія Шевчука “душі” на “нутро”, а Глаголу (тобто Божого Слова) на “знання”; відкидає і задавнений анонімний покруч “сродна праця”: обидва переклади звужують “сократівське чоло” Сковороди, змінюють суть його вчення. Показано також, як соціальна прагматика позначилась на художності “Троянд і винограду”: завершальна афористична сентенція вірша аж ніяк не випливає з художньої логіки трьох його фабул. Далася взнаки потреба проілюструвати визначену наперед соціологічну ідею, хоч, певна річ, можна знайти цьому й історичні оправдання. На прикладі “феномена волошки” та його художнього осягнення в поезії П. Тичини, А. Малишка, А. Вознесенського, І. Драча здійснено спробу розкрити актуальність проблематики порушення гармонії між красивим і корисним на користь прагматики. Так постає актуальна здавна тема: “красиве / корисне – і художність”.