Естетика і політика в романі А. Франса “Боги жадають”
DOI:
https://doi.org/10.31494/2412-933Х-2018-1-6-27-35Ключові слова:
“роман про художника”, хронотоп культури, мистецтвознавчий дискурс, естетичний канон, новий класицизм, французький революційний класицизм, “республіканська духовність”.Анотація
У розвідці досліджуються художні засоби репрезентації взаємозв’язку суспільно-політичних та естетичних концепцій в період Французької революції 1789-1794 рр. в романі А. Франса “Боги жадають” (“Les Dieux ont soif ”, 1912). На естетичні канони у певному суспільстві у певний історичний момент впливають численні фактори, а в періоди масштабних соціальних зсувів визначальний вплив має політика. Велика французька революція, як радикальний “перехід від однієї моделі нації до іншої”, “спричинила швидке перенесення сакральності з монархічного на національне, з релігійного на політичне, з божественного на історичне” (П. Нора). Своєрідним корелятом умонастрою суспільства у передреволюційний період став новий класицизм XVIII ст. – “третє-прошарковий” (Б. Гейман), зорієнтований на служіння суспільству як колективу громадян, ідеалам свободи і справедливості. Через спорідненість ідеологічних векторів суспільно-історичного руху і нового класицизму, останній, набувши у 1789-1794 рр. форми “французького революційного класицизму” (Д. Наливайко), перебрав на себе роль “трибуна” у політичній боротьбі. “Боги жадають”, будучи політичним романом, є одночасно й “романом про художника” (Н. Бочкарьова), характерною ознакою якого є поєднання маркерів реального життя з маркерами мистецтва і наявність героя-митця, що творить у хронотопі культури. А. Франс, візуалізуючи в романі сплав естетики й політики в період Великої французької революції, використовує два художні засоби: ретельно вимальовує “естетичне” тло політичних подій (мистецькі деталі стають маркерами революційних змін у житті і свідомості суспільства) і створює виразний образ митця-“політика” (крізь призму свідомості Еваріста Гамлена – художника і судді Трибуналу – відтворюється процес утвердження в суспільстві нових естетичних канонів під впливом політики). Цей образ художника-ідеолога у творі, поєднуючи мистецтвознавчий дискурс й активну політичну позицію, дозволяє репрезентувати засади французького революційного класицизму як прикладу нерозривного поєднання естетики і політики.
Посилання
Бочкарева Н. С. Роман о художнике как “роман творения”. Генезис и поэтика. – Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 2000. – 225 с.
Вжосек В. Історія – Культура – Метафора. Постання некласичної історіографії; Про історичне мислення : монографія / Войцех Вжосек; пер. з польськ. В. Сагана, В Склокіна, С. Сєрякова; наук. ред. А. Киридон, С. Троян, В Склокін. – К.: Ніка-Центр, 2012. – 296 с. – (Серія “Ідеї та Історії”; Вип. 7).
Выготский Л. С. Психология искусства / [Под ред. М. Г. Ярошевского] / Л. С. Выготский. – М.: Педагогика, 1987. – 344 с.
Дынник В. Сатирик в поисках социальной правды / Франс А. Преступление Сильвестра Бонара. Остров пингвинов. Боги жаждут [пер. с фр.] / Анатоль Франс. БВЛ, Т. 193. – М.: Художественная литература, 1970. – С. 5–29.
Наливайко Д. С. Искусство, направления, стили. – К. : Мистецтво, 1980. – 288 с. – Библиогр.: с. 278 – 280.
Нора П. Теперішнє, нація, пам’ять / П’єр Нора; пер. із фр. А. Репи. – К. : ТОВ “Видавництво “КЛІО”, 2014. – 272 с.
Франс А. Боги жадають / Анатоль Франс. Твори в п’яти томах, Т. 4. – Київ: Дніпро, 1977. – С. 353 – 536.
Шахова К. Боги жадають. Коментарі / Франс А. Твори у 5 т. Т. 4 [пер. З фр.]. – К.: Дніпро, 1977. – С. 568-590.
