ЕТНОПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ В МАЛІЙ ПРОЗІ В. СТЕФАНИКА
DOI:
https://doi.org/10.32782/2412-933X/2025-XXIV-5Ключові слова:
етнопсихологія, менталітет, мала проза, мовлення, хронотоп, образи, символиАнотація
У статті досліджено художню своєрідність малої прози В. Стефаника в аспекті реалізації етнопсихологічних особливостей художнього мислення та світогляду. Зокрема, розглянуто, як на рівні поетики творів реалізується відтворення сприйняття дійсності героями, виявлення їхніх екзистенційних переживань, ментальних уявлень та етнопсихологічних проявів. Проаналізовано, як через ідейно-смислове навантаження, структурний та стилістичний складники мовлення героїв розкривається підсвідоме ставлення до Землі як до духовної складової частини існування, а також як до джерела соціального добробуту людини. Герої персоніфікують землю, відносяться до неї як до живої істоти. Це підсилює динаміко-експресивне вираження психологічних колізій у мовленні, через форму діалогізованого монологу, що набуває властивостей сценічного втілення та дозволяє авторові найоб’єктивніше передати події у творі. Вимальовуються лише «психологічні образи», особливості характеру яких розкриваються безпосередньо в мовленні. Схвильовані інтонації відбито у формальній організації мовлення, яке розбито на дискретні фрази, поділено на репліки. Через діалогізовані монологи відтворюються не тільки події з життя героя, але й стан збентеження, тривоги, особливо від усвідомлення втрати зв’язку із землею як власністю, добробутом тощо.Досліджено також функціональне навантаження фольклорних асоціацій та образів-символів у прозі В. Стефаника. Визначено, що фольклорні образи в дискурсі модернізму набувають нового семантичного наповнення. В. Стефаник своєрідно інтерпретує фольклорні набутки.Завдяки цьому в тексті формуються романтичні візії, що також стають джерелом ліризму прози. Поєднано інтонації народно-розмовного мовлення та тужливі ліричні інтонації, що відбивається на виборі й відтворенні конкретно-чуттєвих картин зображення. Очевидно, для В. Стефаника архітектоніка та динаміка фольклорної образності, народних пісень виявляла архетипні уявлення, асоціації, мотиви, через які втілювались структури «колективного несвідомого». Це стає однією з визначальних ознак художнього мислення письменника, своєрідного світосприйняття.
Посилання
Голомб Л. Міфологема шляху в творчій самосвідомості Василя Стефаника. Шевченко. Франко. Стефаник : матеріали міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ : Плай, 2002. С. 307–316.
Кульчицький О. Світовідчування українця. Українська душа : зб. наук. праць. Київ : Фенікс, 1992. С. 48–65.
Островська А. Експресіонізм у творчості В. Стефаника : матеріали спецкурсу. Донецьк : Донецький національний ун-т., 2004. 207 с.
Стефаник В. Повне зібрання творів : у 3 т. Київ : Академія наук Української РСР, 1949. Т. І : Новели. 369 с.
Стефаник В. Повне зібрання творів : у 3 т. Київ : Академія наук Української РСР, 1953. Т. ІІ : Автобіографічні твори, поезії в прозі, публіцистика, незакінчені твори і переклади. 224 с.