СТРУКТУРНО-НАРАТИВНА СПЕЦИФІКА ЖАНРУ ЛІТЕРАТУРНОГО РЕПОРТАЖУ (НА МАТЕРІАЛІ РЕПОРТАЖИСТИКИ ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ)

Анотація

У статті розглянуто жанр літературного репортажу, його структурні вияви, наративні особливості, роль автора. Взято до уваги літературні репортажі про російсько-українську війну. Акцентовано на синкретичності жанру, взаємодії масмедійних принципів й літературності в природі жанру. У розвитку українського літературного репортажу велику роль відіграли реактуалізація досвіду української репортажистики 20-х років, конкурс літературного репортажу «Самовидець», а також вплив польської школи репортажу. Виокремлено такі типи репрезентації літературних репортажів у структурному плані, як окремий жанр, вставний жанр, використання репортажної техніки. Репортажність стає ознакою стилю. Репортажна «техніка» легко проникає в інші жанри. Звернуто увагу на суб’єктивну організацію текстів, роль фокалізації. Прикметно, що автори експериментують із манерою викладу, використовуючи різні способи. Репортажистику про російсько-українську війну можна класифікувати за різними критеріями: репортажі одного автора (Мирослава Лаюка, Єлізавети Гончарової та ін.), антології репортажів різного авторства («Війна. Життя defacto» (2016), «77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни» (2023) та ін.), репортажі про окремі міста, що пережили найбільше воєнних випробувань (Бахмут, Маріуполь, Херсон та інші), репортажистика за кожен рік війни. У збірниках репортажів важливу роль відіграють перемови й післямови, автори яких концептуалізують матеріал, вказуючи основні інтенції видань. Наведено приклади творів різних жанрів, в яких використано репортажі як вставні жанри або застосовано репортажну стилістику («Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас» (2019) Ігоря Михайлишина). У статті наведено міркування репортажистів щодо творчого процесу та практики роботи з матеріалом.