ЖІНОЧИЙ ОБРАЗ У ЦЕНТРІ ГОТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ: ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОМАНІВ ШИРЛІ ДЖЕКСОН ТА ЛОРИ ПЕРСЕЛЛ

Анотація

Статтю присвячено аналізу традиційної ролі жіночого образу в готичному романі та її символічних інтерпретацій у сучасній літературі. У центрі дослідження перебувають твори сучасних письменниць Ширлі Джексон та Лори Перселл, які водночас продовжують і трансформують готичну традицію. Простежено еволюцію класичних готичних мотивів, зокрема фізичної та психологічної ізоляції, страху перед невідомим та небезпеки навколишнього простору, у сучасному культурному контексті. У результаті проведеного порівняльного аналізу з ідеями Бетті Фрідан (в її знаковій праці «Жіноча містика») та феміністичної думки другої хвилі можна зробити висновок, що архітектурний простір у сучасному готичному романі постає не лише тлом для подій, а й активним чинником, що втілює механізми патріархального контролю над жінкою. У романі Ширлі Джексон «Привид будинку на пагорбі» дім уособлює форму «домашнього полону», яку Фрідан описувала як результат соціальних і гендерних очікувань 1950-х років: прагнучи знайти власний дім, героїня виявляється поглинутою простором, що руйнує її ідентичність та ізолює від світу. Аналогічний мотив розвиває Лора Перселл у романі «Мовчазні компаньйони», де будинок стає символом родової пам’яті й історії поколінь, що підпорядковує собі особисті переживання героїні та стирає її голос, перетворюючи жінку на мовчазний елемент чужої історії.Таким чином, класичний мотив жіночої уразливості в ізольованому готичному просторі отримує в сучасній прозі нове прочитання: архітектура функціонує як інструмент психологічного та соціального тиску, який одночасно актуалізує індивідуальну пам’ять і травми героїнь, але зрештою нівелює їх. У цьому сенсі сучасний готичний роман не лише продовжує традицію жанру, а й постає як форма критики суспільних і гендерних структур, що обмежують жіночу автономію та сприяють маргіналізації жіночого досвіду.