МАЙБУТНІЙ ЧАС ДІЄСЛІВ У КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОЇ ГРАМАТИКИ, СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ТА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження категорії майбутнього часу дієслів у діахронному та синхронному вимірах. Метою роботи є аналіз еволюції форм майбутнього часу від праслов’янських витоків до сучасної української літературної мови, встановлення закономірностей їхнього творення, функціонування та словотворення. У праслов’янській мові майбутній час не мав власних морфологічних форм і передавався контекстуально або через форми теперішнього часу доконаного виду. Старослов’янська мова демонструє розвиток аналітичних конструкцій з допоміжними дієсловами «быти, хотѣти, имѣти», що заклало основу для утворення складеного майбутнього часу у давньоукраїнській мові. У давньоукраїнській мові формується простий (синтетичний) та складний (аналітичний) майбутній час, що дало підґрунтя для сучасної системи. У сучасній українській мові майбутній час реалізується трьома основними способами: простий майбутній час від дієслів доконаного виду, складний майбутній час через частку «-йму-» (результат трансформації допоміжного дієслова «няти»), та складений майбутній час через інфінітив і допоміжне дієслово бути. Вибір форми залежить від виду дієслова, стилістичних й семантичних особливостей дії. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному зіставленні історичних і сучасних моделей майбутнього часу та механізмів словотворення дієслів майбутнього часу, що дозволяє глибше осмислити закономірності розвитку української дієслівної системи. Практична значущість полягає у можливості використання результатів у курсах історичної граматики, старослов’янської мови, сучасної української літературної мови та лінгводидактичній практиці.