МОРЕ ЯК ПОЛЕ: АРХЕТИПНІ ТОПОСИ БУТТЯ У ПОВІСТІ Е. ХЕМІНГУЕЯ “СТАРИЙ І МОРЕ”

Анотація

Запропонована стаття дає можливість нового прочитання повісті Е. Хемінгуея “Старий і море”. Маємо за мету поєднання літературознавчого погляду на текст літературного твору з його аналізом за допомогою інтердисциплінарної методології із залученням методу архетипів та компаративних студій, що дозволяє більш “стереоскопічно” бачити зображені автором колізії та героїв. Для цього використано архетипний концепт “Дім – Поле – Храм”, універсальність якого була доведена працями К. Юнґа, М. Ґайдеґґера, Г. Гачева, С. Кримського. Таким чином до аналізу художнього тексту залучаються певні філософські категорії. Зазначені концептні топоси є буттєвою основою епічного твору, без її усвідомлення зображені у творі події сприймаються “площинно”. У повісті Е. Хемінгуея представлені усі три топоси буття, але якщо “Дім” та “Храм” оприявлені тільки окремими епізодами (що загалом характерно для творів такого обсягу), то натомість топос “Поле”, який у контексті повісті оприявнюється через Море – найбільш повно. Море як життєво важливий простір для головного героя, старого рибалки Сантьяго, містить усі ознаки топосу “Поле” із притаманною для нього бінарністю семантики: це, з одного боку, і своєрідний, життєво важливий “ріг достатку” для Сантьяго та йому подібних, як для хлібороба земля, на якій він вирощує врожай, і, з іншого боку, – це світ чужий, який завжди залишається до кінця не пізнаним, загадковим, це Поле боротьби – з негодою, стихією, “великою рибою”, акулами, навіть із самим собою, як це зображено в аналізованому творі. Зазначена методологія вже використовувалася авторкою для аналізу окремих літературних творів, в основному українських авторів. Повість Е. Хемінгуея з такого погляду проаналізована вперше, і в перспективі може бути застосований для прочитання інших його творів, як і творів інших авторів.