МЕТАМОДЕРНИЙ ЕТИЧНИЙ ВИМІР РОМАНУ ІЄНА МАК’ЮЕНА «СПОКУТА»

Анотація

Статтю присвячено аналізу роману Ієна Мак’юена «Спокута» (2001) у контексті метамодерної естетики. Метою дослідження є вивчення наративних стратегій тексту та виявлення їх ролі у формуванні етичного виміру твору. Актуальність роботи зумовлена тим, що, попри значний корпус наукових праць, присвячених роману, його метамодерний потенціал залишається не досить дослідженим на користь переважно постмодерністських інтерпретацій. Основним результатом дослідження є висновок про те, що наративна структура «Спокути» вибудована як шлях читача крізь три літературні парадигми: модернізм, постмодернізм і метамодернізм. Кожна з чотирьох частин роману відіграє свою роль у цьому переході. Перша частина, з її модерністськими техніками потоку свідомості та багатоперспективністю, демонструє, як дитяча уява Брайоні конструює реальність, що призводить до трагічних наслідків. Друга та третя частини, розгортаючись на тлі історичних катастроф, поєднують психологічну глибину з рефлексією щодо неможливості повного відтворення травматичного досвіду. Фінальна частина роману, розкриваючи правду про маніпуляцію істиною, стає актом метамодерної щирості – усвідомленим етичним жестом, спрямованим на відновлення морального порядку в межах тексту. Доводиться, що Мак’юен використовує постмодерні техніки (наявність ненадійного оповідача, метатекстуальність, саморефлексія) не для деконструкції істини, а для її етичної реконструкції. Ключовою рисою роману визначається осциляція – коливання між іронічною самосвідомістю тексту та його щирим прагненням до спокути та відповідальності. Таким чином, роман «Спокута» інтерпретується не просто як зразок історіографічної метафікції, а як ранній і яскравий приклад метамодерного письма, що поєднує критичну рефлексію з етичною чутливістю. Це дозволяє уточнити місце твору в літературному процесі та розглядати його як важливе джерело для вивчення генезису метамодерної парадигми в літературі початку XXI століття.