ФОРМИ І ЗАСОБИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ЮРИДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ У КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Анотація

Вища юридична освіта відіграє важливу роль у забезпеченні функціонування демократичної правової держави, що зумовлює потребу у підготовці юристів, здатних критично мислити, аналізувати правові ситуації, самостійно приймати рішення та застосовувати правові знання на практиці, що актуалізує звернення до історико-педагогічного досвіду підготовки студентів юридичних факультетів у другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Метою статті є виявлення та характеристика форм і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів юридичних факультетів досліджуваного періоду та визначення їхньої ролі у становленні технологій активного навчання у підготовці майбутніх юристів. Виявлено, що поступово утверджувалося розуміння значення організації навчальної діяльності студентів як чинника підвищення її результативності та активізації пізнавальної діяльності, що зумовило урізноманітнення форм навчання: поряд із традиційною лекційною системою використовувалися бесіди, семінарські, практичні та науково-практичні заняття, самостійна робота студентів, письмові й усні вправи, а також практика в судових, фінансових і консульських установах. Визначено основні засоби активізації пізнавальної діяльності: опрацювання правових джерел, наукової літератури, правових документів і матеріалів юридичної практики, аналіз та порівняння правових явищ, самостійний пошук і практичне застосування знань. Охарактеризовано педагогічні погляди та практики П. Казанського, М. Пирогова, В. Єсипова, А. Стоянова, А. Романовича-Славатинського, Г. Симоненка, спрямовані на подолання надмірного домінування лекційної системи та активне залучення студентів до навчальної діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в цілісному висвітленні форм і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів юридичних факультетів у зазначений історичний період та поступовим переходом від переважно пасивного засвоєння готових знань до самостійного осмислення, аналізу й практичного застосування правового матеріалу. Обґрунтовано, що сукупність зазначених педагогічних практик створювала історико-педагогічні передумови для становлення технологій активного навчання у професійній підготовці майбутніх юристів.