ОНІМНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ СОФІЇ АНДРУХОВИЧ «КАТАНАНХЕ»

Анотація

У статті розглянуто онімний простір роману Софії Андрухович «Катананхе», що є важливим елементом художньої структури твору. Ономастична лексика в тексті виконує функцію своєрідних орієнтирів, організовуючи просторово-часові координати твору. Власні назви активізують зв’язки між часом і простором у художньому наративі, що робить їх важливими для структурування сюжетної лінії та взаємопов’язаності текстових компонентів. Письменник створює художню модель світу, де межі часу й простору визначаються відповідно до авторського задуму і передаються не лише через описову лексику, а й через систему власних назв. Доведено, що власні назви виконують не лише номінативну, а й символічну, експресивну та інтертекстуальну функції. Антропоніми роману характеризуються високим рівнем семантичного навантаження, віддзеркалюючи глибинні риси характерів персонажів і підкреслюючи їхню роль у сюжеті. Топонімія твору ґрунтується на міських реаліях, що створює ефект документальної точності та занурює читача в атмосферу сучасного мегаполісу. Київ як місце дії постає не просто тлом, а важливим складником сюжету. Міфологічні та символічні оніми формують глибший пласт семантики, що доповнює загальну концепцію твору. Функціональність власних назв у тексті виявляється в їхній здатності слугувати засобами інтерпретації подій, ідентифікації персонажів і простору, а також створення додаткових конотацій. Імена персонажів та географічні назви формують уявний світ роману, допомагають розкрити характери героїв, а також надають тексту додаткової глибини. Проаналізовано, як власні назви формують смислові акценти та розширюють інтерпретаційні можливості тексту. Визначено роль онімів у творенні національної та культурної ідентичності, а також у побудові наративного простору.