АПОКАЛІПСИС: НОВЕ ЗНАННЯ ЧИ РУЙНАЦІЯ УСТАЛЕНОГО ПОРЯДКУ (ОНТОЛОГІЯ ПОВСЯКДЕННОСТІ В АНТИУТОПІЯХ)

Анотація

У статті розглянуто повсякденність художнього твору у фантастичному творі крізь призму апокаліптичних мотивів. Метою дослідження є переосмислення апокаліптичної складової повсякденності твору Урсули ле Гуїн «Ті, що покидають Омелас». Методами літературознавчого аналізу є герменевтичний, психологічний, розгляд повсякденності. Апокаліпсис, починаючи з біблійних книг, передбачає чітку послідовність подій, структуру й образи, що мають інтертекстуальні впливи на подальшу літературу християнського світу. Пряме й опосередковане підпорядкування впливу біблійних мотивів на творчість письменників як «великого коду» (Н. Фрай) позначилося в різних жанрах. Один із таких жанрів – це антиутопії різного роду, зокрема і соціальна фантастика. Повсякденність соціальній фантастиці підпорядковується не тільки жанровим вимогам відтворення дійсності, але й співвідношенню складових Lebenswelt. Dasein, морального, духовного, речового світу й культурних кодів. Творчість Урсули ле Гуїн є тому підтвердженням. Оповідання «Ті, що йдуть з Омеласа» за жанровим визначенням самої авторки є психоміфом, поєднує риси антиутопії в соціальній фантастиці, психологічної притчі. Моральні імперативи, що розглядаються письменницею, не тільки стосуються можливості створення ідеальної держави, де загальне щастя можливе через горе окремих громадян, а підпорядковуються проблемам вибору людиною життєвого шляху, почуття провини, співпереживання, поколінь і релігій та багатьох інших морально-етичних аспектів взаємодії людини й суспільства. Паралелі до апокаліптичних мотивів постають уже від міркувань про можливість щастя без радості, без емпатії, потім співвідносяться з вибором земного шляху й віри / невіри у Страшний Суд із почуттям провини, щастя Омеласу протиставляється пекельним мукам дитини, а шлях з Омеласу є пошуками спасіння душі. Тож зміна існування для тих, хто вирішив піти з позірно ідеальної держави, є руйнацією усталеного порядку, але водночас, як і в Апокаліпсисі, Страшний Суд є можливістю почати нове життя, змінитися на краще. Страх перед змінами, невідомим одних мешканців змушує притлумлювати совість, забувати про чуже горе й бути щасливим, забуваючи провину, а інших змушує до рішучих дій, зміни усталеного буття. Повсякденність Омеласу одних руйнує, інших підштовхує до спасіння власної душі.