ДВА КРИЛА ДИТИНСТВА-ЯК-РАДОСТІ: ОБРАЗИ БАТЬКА І МАТЕРІ У РОМАНАХ М. ПАНЬОЛЯ

Анотація

Мета статті – докладний аналіз саме із літературознавчої позиції феномену дитинства-як-радості на прикладі двох романів («Слава мого батька» і «Замок моєї матері») із циклу «Спогади дитинства» М. Паньоля, що становить актуальність нашого дослідження. Основою цих автобіографічних романів стали спогади Марселя Паньоля про власне дитинство. Письменник відтворив атмосферу радості, щирості та безтурботності під крилом батьків: Жозефа Паньоля і Огюстини Паньоль. У дослідженні вивчені роль батька і матері у формуванні дитинства персонажа Марселя. Встановлено, що образи батька і матері є центральними і стають важливим конструктом парадигми щасливого дитинства у концепції М. Паньоля. Формування позитивного батьківського архетипу підсилено чоловічими персонажами у долі Марселя: дядько Жюль, дід, дядько Анрі. Домінуючими рисами визначені чесніть, порядність, щирість, працелюбність, любов до природи та почуття гумору. Відзначено багатогранність цього образу: батько як чоловік, батько як професіонал, батько як громадянин, батько як зразковий сім’янин. Матір Огюстина стає втіленням материнської любові та відданості родині. Фоном радісного дитинства виступає школа та будиночок Бастід-Нев як головні топоси дитинства. Констатовано, що романи циклу «Спогади дитинства» є зразком творів про дитинство-як-радість, пропагуючи сімейні цінності, родинність, любов. Паралельно розкриті проблеми дружби, навчання у поєднанні з практичними навичками, радості життя. Визначаємо романи «Слава мого батька» і «Замок моєї матері» М. Паньоля як приклади автобіографічного педагогічного роману. Дві головні постаті у житті дитини – Батько і Матір – окреслюємо як полюси дитинства у формуванні феномену дитинства-як-радості.