ПАРАДОКСАЛЬНА МЕТАФОРА ЯК ФОРМА ІМПЛІЦИТНОГО КОНТРАСТУ В СУЧАСНІЙ ПОЕЗІЇ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2412-933X/2026-XXVI-30

Ключові слова:

метафора, імпліцитний контраст, парадоксальна метафора, поетичне мовлення, когнітивна семантика, поезія війни

Анотація

Статтю присвячено аналізу імпліцитного контрасту як одного з ключових механізмів смислотворення в поетичній метафорі. Актуальність дослідження зумовлена потребою глибшого осмислення метафори не лише як образного засобу, а як когнітивної структури, здатної поєднувати в собі семантично, онтологічно та аксіологічно несумісні елементи. У центрі уваги перебуває проблема прихованого протиставлення, яке не маркована формальними мовними показниками, проте визначає внутрішню організацію метафоричного образу та зумовлює його семантичну напругу. Мета статті полягає у виявленні структурних і інтерпретаційних ознак парадоксальної метафори як форми «затемненої антитези» в сучасному поетичному мовленні. У праці проаналізовано імпліцитний контраст як когнітивно-семантичний чинник функціювання поетичної метафори, а також виявлено механізми його реалізації в парадоксальних метафоричних структурах сучасної української поезії, зокрема поезії війни. Дослідження ґрунтоване на поєднанні лінгвостилістичного та когнітивно-семантичного підходів, що дало змогу простежити, як зіткнення несумісних доменів, фреймів і сценаріїв породжує ефект семантичного конфлікту й активізує інтерпретаційну діяльність читача. У результаті встановлено, що імпліцитний контраст функціює як «затемнена антитеза», у якій протиставлення не проголошується відкрито, а вбудовані в глибинну структуру образу. Такий тип метафори не знімає конфлікту, а навпаки, утримує його як умову народження нового, нерозкладного на окремі компоненти сенсу. Новизна статті полягає в системному описі імпліцитного контрасту як універсального принципу поетичної семантики, що дає змогу інтерпретувати метафору як інструмент репрезентації травматичного й граничного досвіду сучасної української поезії. Перспективи подальших досліджень убачаємо в розширенні типології імпліцитного контрасту (доменного, атрибутивного, сценарного), а також у ґрунтовнішому аналізі функціювання «затемненої антитези» в різних видах дискурсу – прозовому, пісенному, медійному.

Посилання

Гуцол С. Метафора як спосіб символічного вираження внутрішнього досвіду особистості. Психологія і суспільство. 2007. № 3. C. 137–144.

Радецька С. Метафора як прагматичний інструмент стилістичного вираження. Мовні і концептуальні картини світу. 2025. № 1. C. 104–115.

Юлдашева Л. Функційне навантаження мовного контрасту. Нова філологія. 2025. № 99. С. 206–214. DOI: https://doi.org/10.26661/2414-1135-2025-99-25

Юлдашева Л. Багатовекторність контрасту у мовній системі. Актуальні питання гуманітарних наук. 2025. № 89. Т. 2. С. 291–296. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4863/89-2-42

Ahrens K. Metaphorical Paradoxes: A Window on the Conceptual System. Taipe : Academia Sinica Press, 1995. 248 p.

Black M. Models and Metaphors. Ithaca : Cornell University Press, 1962. 267 p.

Cruse D. Meaning in Language: An Introduction to Semantics and Pragmatics. Oxford : Oxford University Press, 2000. 424 p.

Drăgan N.-S. The interplay of paradox and contradiction in metaphorical discourse. Amsterdam : John Benjamins Publishing Company, 2016. С. 123–145.

Eco U. The Role of the Reader. Bloomington : Indiana University Press, 1979. 272 p.

Lakoff G., Johnson M. Metaphors We Live By. Chicago: University of Chicago Press, 2003. 256 p.

Lyons J. Semantics. Cambridge: Cambridge University Press, 1977. 897 p.

Murphy M. L. Semantic Relations and the Lexicon. Cambridge : Cambridge University Press, 2003. 300 p.

Ricoeur P. The Rule of Metaphor. London : Routledge, 2003. 464 p.

Steen G. The Paradox of Metaphor. Amsterdam : John Benjamins, 2008. 310 p.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-03-17