УКРАЇНСЬКІ СЛІДИ ЧЕСЬКОЇ ПРАГИ В РОМАНІ УЛАСА САМЧУКА «НА КРАЮ ЧАСУ»

Анотація

Стаття присвячена аналізу образу Праги у романі Уласа Самчука «На краю часу» крізь призму урбаністичних студій, літературної географії та проблем культурної пам’яті. У центрі дослідження є способи репрезентації української еміграційної ідентичності в міському просторі міжвоєнної Чехословаччини та механізми «привласнення» чужого міста через культурні практики, мову й пам’ять. З’ясовано, що Прага у творі постає не лише як географічна локація, а як багатовимірний культурний текст, у якому поєднуються історичний досвід вигнання, інтелектуальне життя еміграції та екзистенційні пошуки особистості. Проаналізовано урбаністичний хронотоп роману, зокрема систему міських локусів (вокзали, площі, студентські осередки, кав’ярні, адміністративні установи), які формують динамічну модель «української Праги». Особливу увагу приділено Студентському дому як центру культурної та політичної активності українців, а також ролі міського простору у конструюванні національної спільноти в умовах еміграції. З’ясовано, що українці у романі не розчиняються в чужому середовищі, а створюють власний символічний простір, який функціонує паралельно до чеського. Окремо розглянуто екзистенційний вимір сприйняття міста, що проявляється у відчуттях відчуження, невкоріненості та пошуку ідентичності. Узагальнений образ Праги як «чужого міста» функціонує як простір саморефлексії героя і водночас як метафора еміграційного буття; місто постає як простір подвійності, водночас знайомий і чужий, освоєний і відчужений. Підкреслено амбівалентність міського середовища: воно є одночасно простором можливостей і втрати. Зроблено висновок, що роман Уласа Самчука формує своєрідну літературну карту «української Праги», де міський простір стає носієм історичної пам’яті, культурної ідентичності та досвіду української еміграції у міжвоєнній Європі.