СЮРРЕАЛІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МІЖВОЄННІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

У статті досліджується своєрідність і специфіка проявів сюрреалістичної естетики в українській літературі 1920–30-х років. Порушується проблема ідентифікації сюрреалістичних рис у культурному контексті, де не сформувався організований сюрреалістичний рух і де письменники не позиціонували себе як сюрреалісти. Метою статті є довести, що сюрреалістична естетика в українській міжвоєнній літературі функціонувала не як цілісна художня система, а як сукупність частково реалізованих естетичних стратегій, зумовлених конкретними культурними та історичними умовами. Методологія дослідження поєднує компаративний літературознавчий аналіз зі стилістичним і семантичним підходами, зосередженими на механізмах творення образу, зокрема семантичній дисонансності, порушенні категоріальних зв’язків та синестезійних асоціаціях. Матеріалом аналізу слугують твори українських авторів міжвоєнного періоду, передусім Богдана-Ігоря Антонича та Юрія Яновського. У результаті встановлено, що українська література цього періоду демонструє стійку, хоча й не домінантну, конвергенцію із сюрреалістичною поетикою на рівні художніх прийомів. Водночас ці риси залишаються інтегрованими в інші естетичні системи та часто зумовлені психологічними, культурними або наративними чинниками. Відсутність організованого сюрреалістичного руху пояснюється як внутрішніми факторами, зокрема орієнтацією на національну ідентичність та індивідуалізмом митців, так і зовнішніми – політичними репресіями, знищенням інтелігенції та утвердженням соціалістичного реалізму. Наукова новизна полягає в переосмисленні українських проявів сюрреалізму як структурно зумовлених, але історично обмежених форм художнього мислення, що уточнює уявлення про європейський модернізм.