ДИСТАНЦІЙНЕ ТА ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ: РЕФЛЕКСІЇ ЩОДО ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ У МИРНИЙ ТА ВОЄННИЙ ЧАС

Анотація

У статті схарактеризовано особливості організації дистанційного та змішаного навчання в університетах України на основі внутрішніх рефлексій та систематизації загальнонаціонального досвіду їх упровадження у мирний час та в контексті війни. Проаналізовано підходи до розуміння дистанційного й змішаного навчання та визначено специфіку українського контексту. Визначено етапи розвитку дистанційного та змішаного навчання в Україні, починаючи з 2000 р. У фокусі дослідження виділено три основні етапи: примусове дистанційне навчання, змішаний формат навчання та змішаний формат дистанційного навчання. Досліджено специфіку використання дистанційно-змішаного навчання для різних груп університетів, поділ яких обумовлено картою бойових дій. Доведено, що стрімкий перехід до дистанційного та змішаного навчання дозволив чітко окреслити як переваги цих форм (доступність та гнучкість, розширення можливостей університетів, викладачів та здобувачів, перехід на сучасні технології), так і оголити недоліки (недостатність фінансування, брак технічних ресурсів, доступу до ліцензованого програмного забезпечення, адаптація навчальних курсів до дистанційного формату з урахуванням специфіки та можливостей кожного університету) й виклики (якість освіти, наявність технічної інфраструктури, соціальна взаємодія, підготовка викладачів та здобувачів). Визначено, що український контекст упровадження дистанційного та змішаного навчання має свою специфіку, яка наразі обумовлена стрімкістю, невизначеністю й нерівністю умов, у яких опинилися учасники освітнього процесу. Результати дослідження свідчать, що дистанційна та змішана освіта в університетах України є потужним інструментом для покращення доступності та якості освіти, однак у той же час складним процесом, який вимагає глибокого аналізу, узгодженості, підготовки та залучення всіх зацікавлених сторін задля його зосередженості на потребах учасників освітнього процесу.